Українське село має багатющу
історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою
даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними
ресурсами. Багаті села з індивідуальним житловим фондом та добрими і
працьовитими людьми. Разом з тим гострою проблемою для багатьох сіл є брак
робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної з
сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність потрібних
капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти
галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей
відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні.
Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато
відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля
морів, річок та гірські.
Існує три різновидності
нинішнього сільського зеленого туризму в Україні
По-перше, агротуризм - вид
сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру,
пов'язаний з використанням підсобних господарств населення, або земель
сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній
сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаженості на територію і
регламентуванні видів розважального відпочинку.
По-друге, відпочинковий
(відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на
садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні,
культурно-побутові і інші надбання тієї чи іншої місцевості.
По-третє, це екотуризм -
науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських
місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків,
заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо
навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.
Головною фігурою в
забезпеченні функціонування відзначених видів туризму, в організації відпочинку
на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і
знайомить з особливостями сільської місцевості. Для того, щоб здійснювати це на
відповідному рівні, необхідно вчитись.
Сьогодні в області формується
розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з
широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного
потенціалу регіону. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як
невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села
та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.
Враховуючи те, що в умовах
загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно
загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є
особливо бажаними.
Позитивний вплив сільського
зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає
передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення,
особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості
зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері
обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється
потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює
розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту,
відпочинково-розважальних та інших.
Особливо сприятливі умови для
розвитку сільського зеленого туризму створюються на територіях національних і
ландшафтних парків, зокрема Вижницького Національного парку, де існує
можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого та
історико-культурного потенціалу регіону.
Важливим результатом розвитку
сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції
особистого підсобного господарства, причому реалізації її на місці, і не як
сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після
відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають
відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з
урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев,
ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять
тепличне господарство.
Розвиток сільського зеленого
туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому
сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах
приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого
житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних
ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею
займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування
житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери
обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може
бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в
Чернівецькій області або районних об’єднань громадян, зацікавлених в розвитку
інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо.
Суттєву роль відіграє
розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня
сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени
селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього
господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з
гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства, завести
друзів в інших населених пунктах.